Ігор ВАЩЕНКО – корінний ужгородець, який живе і працює в Ужгороді. Має дві вищі освіти з менеджменту організацій і адміністрування, 2014 р. закінчив Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Трудову діяльність розпочав пʼятнадцятирічним хлопцем у статусі кур’єра на Ужгородському Головпоштамті, а згодом став обліковцем автотранспорту в радгосп-заводі «Ужгородський». Після строкової служби в армії працює у сфері малого бізнесу на різних посадах, де у 1990-1999 рр. набуває значного досвіду. З 1999 р. займає посаду директора ТОВ «Екст.Та.Ві», яке успішно очолює понад двадцять років.

Ігор Ващенко відомий в Ужгороді підприємець, як і його торгова марка «Delizia/ Насолода», яка гідно конкурує серед розмаїття кафе і ресторанів. Однойменний ресторан-піцерію в центрі Ужгорода знає чи не кожен, як і його власника, бо Ігор Валерійович завжди відкритий до людей – допоможе, порадить і вислухає. Ініціатив для розвитку рідного міста має безліч. Він – між шаленим ритмом життя бізнесмена і політика, бо ж постійно в пошуку на хвилі змін і економічних можливостей – прагне бути зразковим батьком для своїх трьох дітей, яких виховує з дружиною Оксаною (до слова, діти навчаються в ЗОШ № 5, яку закінчував і він). Дружина, безумовно, є його натхненницею і помічницею у всіх справах.

Всеукраїнське об’єднання «Свобода» відповідає його націоналістичним поглядам, до лав якого став 2009 р. Був заступником голови Закарпатської обласної організації ВО «Свобода», а з 2014 року є її незмінним головою. Без перебільшення, десять років діяльності проукраїнської націоналістичної організації в Ужгороді – це його заслуга. Активний учасник державотворчих процесів в місті та по всій Україні, у Революції Гідності 2013-2014 рр. виступав для ужгородців організатором, благодійником і волонтером водночас.

У 2012-2014 рр. – помічник-консультант народного депутата Валерія Чернякова та Едуарда Леонова (2014) на громадських засадах.

Пане Ігорю, як вдається поєднувати родинну гармонію з партійною діяльністю опозиційної партії?

– Якщо ти дієш свідомо, то все виходить, як ти задумав. Ще з молодості дуже багато моїх друзів і знайомих обговорювали зі мною одну і ту ж тему: що таке Україна, що таке українство, що таке Україна в Україні, Ужгороді, Закарпатті. У дискусії це була тема № 1, інколи з іронією. Однак складалася дуже цікава ситуація: один на один вони погоджувалися з моєю думкою або мовчали, а значить підтверджували мої аргументи: доки ми не будемо в Україні та Ужгороді відстоювати національні інтереси, до того часу марно чекати змін.Кожного разу до влади приходять люди, яких не цікавить суть держави Україна, а власний інтерес у ній. І це виховувало в мені розуміння того, що в житті є певні етапи, які треба пройти в боротьбі за «Україну в Україні». Тоді я почав черпати з різних джерел інформацію про національні визвольні рухи, знайомитися з програмами партій, і зрозумів, що ВО «Свобода» – це та націоналістична сила, яка імпонує мені, з якою я готовий йти разом по життю. А вже коли ближче познайомився з політичними амбіціями, то зрозумів, що в Ужгороді, як і в Закарпатті, питання політики – це кумівство, кулуарні домовленості та кишенькові інтереси. Реальної політики, де існує інтерес держави, взагалі немає. Як казав старий Ганді: «Я зрозумів таку річ: коли ти робиш свою справу, то спочатку тебе не помічають, потім з тебе сміються, далі з тобою борються, а потім ти перемагаєш!». Я прийняв для себе таке рішення, що буду йти цією дорогою, і рано чи пізно ми все одно прийдемо до перемоги. І цю перемогу для Закарпаття ми почнемо з Ужгорода. Ці всі клептократичні угрупування, які прийшли до влади в Ужгороді, може побороти тільки націоналістична фракція в міській раді – українська фракція.   

Націоналістична ідеологія важко інтегрується в життя. Коли Ви зрозуміли, що ця ідеологія Вам близька?

– Думаю, я зрозумів більш глобальні речі. Націоналізм не можна оминути в розвитку, бо саме націоналістична ідеологія дає людині усвідомлення своєї ідентичності, повернення до генетичної пам’яті предків. Це те, що має пробудити в людині упевненість в собі, відчути звʼязок поколінь. З цього приводу голова Ужгородської Свободи Томаш Лелекач любить повторювати: ми націоналісти не тому, що ми в «Свободі», ми в «Свободі» тому, що ми націоналісти.

Ви мали інший політичний досвід?

– На місцевих виборах 2002 р. отримав перший досвід, коли спробував себе від «Нашої України». Дуже скоро після Помаранчевої революції зрозумів, що ліберальні рухи не є природними для України. У пошуку справжнього, випадково звернув увагу на Програму «Свободи». Так відбулося моє знайомство із партією, а згодом – з Олегом Куцином, тоді головою Закарпатської організації.

Чому акцент на виборах у міську раду?  

– По-перше, новий виборчий кодекс вимагає велику заставу за реєстрацію списку в обласну раду – 200 тис. грн. По-друге, статистика свідчить, що Закарпатська область не надто поки націоналістична. Тому вирішили впевнено поборотися за столицю Закарпаття – Ужгород. До успіху треба йти малими кроками.

Все ж розвиток націоналістичного руху триває. Тут вам слово.

– Відколи в політиці, то розумів, що націоналістичний рух мав всі шанси розвиватися в прогресії, однак олігархічні сили зробили все, щоб розпорошити наші сили. За останні десять років створено багато штучних проєктів, які дезорієнтували суспільство. Однак ситуація налагоджується, бо люди змогли оцінити цей маргінес. Водночас успішні у розвитку обласні міста, де наші побратими-свободівці у владі, говорять самі за себе. Самоідентифікація українців хоч і повільно, але триває, і ми маємо надію, що націоналістичний рух відродиться повною мірою самим духом українців і розвиток триватиме. Свободівці йдуть у владу, щоб зміцнити український дух.

Сім’я, робота, політика. Як вдається поєднувати?

– Сім’я – це любов і натхнення. Робота – стимул і бажання. А політика – це можливість духовно зростати. Насправді політики мають розвивати людей, зміцнювати їх національну свідомість, а не сприяти деградації виборця, пропихаючи свій інтерес.

«Свобода» ще не була у владі. Це відповідально…

– А мати родину з трьох дітей – це відповідально? А керувати бізнесом, де як мінімум 50 робочих місць – це відповідально? Думаю, що це відповідь на ваше питання. Це мій вибір – бути відповідальним. Я давно його зробив.

Тема про корінних ужгородців нині дуже актуальна. Ви один із них…

– Так, не тільки я, але мої троє дітей також ужгородці, бо народжувалися в Ужгородському пологовому будинку, а не в сусідніх країнах Європи. Нам послуги надавали звичайні ужгородські лікарі. Я так само знаю, як всі звичайні ужгородці, про умови перебування в лікарнях, поліклініках. Як не вистачає фінансування та якісного ресурсу. Нинішня пандемія тільки допомогла відкрити очі публічно на проблему, а ми це знаємо з реального життя. 

Болюча тема…

– Їх багато, це – наше життя. Я з дитинства  ходив у звичайний дитячий садочок, звичайну Ужгородську ЗОШ № 5, де навчаються зараз мої діти Ліза і Богдан. Я той батько, що добре знає, з якими труднощами нині влаштовують ужгородці дітей у садочки і школи міста. Які умови в цих закладах, за які гроші здійснюються ремонти чи реконструкції. Про це говорити громаді вкрай важливо до виборів, щоб наступні п’ять років не терпіти приниження і побори. Бо все залежить від представництва в громаді, тобто людського фактору. Кому довіримо керувати містом, з тих треба буде тримати звіт.

Думаю, це не одна сфера, на яку треба звернути увагу.

– Так, жити в Ужгороді з перевантаженим транспортом, означає переживати за життя своїх дітей, які пересуваються містом. Чи в якому стані перебувають міські паркові зони, де відпочивають сімʼї з дітками. Чи достатню роботу проводить патрульна поліція задля безпеки громадського порядку, як це в країнах Європи…

У час виборів всі присягаються в любові до міста. І кожен цю емоцію розуміє по-своєму, здебільшого ностальгічно. Для вас любов до Ужгорода, виходить, жити в ньому? 

– У моїй пам’яті також багато спогадів. Наприклад, підлітком працював на Головпоштамті кур’єром, велосипедом розвозив телеграми по Ужгороду. Знав усі вулиці і закутини міста!.. Це був мій перший досвід заробітку грошей, якими розпоряджався… Якщо по суті, то настав час, коли просто кидатися гаслами любові до міста, уболівати на словах за його розвиток замало. Нині треба знати і показати, як будемо забезпечувати життя громади.

Склалося так, що за останні роки в області та місті Ужгороді у владі сформувалися олігархічно-кланові стосунки замість державницьких, політичних і управлінських..

– У нас владу тримають місцеві латифундисти, клептократи – люди, яких цікавлять ресурси і бюджет. Усі це розуміють. Зверніть увагу, проти міського голови, кількох його заступників, підлеглих порушені кримінальні справи. Зловлені на гарячому за умов спецоперації, з міченими грошима. І що ми чуємо? Підстава! Чи можна людину підставити, якщо вона не готова брати хабар?

Що можете сказати про Першого кандидата у списку Ужгородської Свободи?

– Найголовніше, що Томаш Лелекач – дуже відповідальна людина. Він дуже добре розуміється на всіх політичних нюансах Ужгорода, орієнтується в будь-якій ситуації. В особистому активі Томаша Лелекача багато реалізованих ідей. Саме завдяки йому в Ужгороді встановлено пам’ятник жертвам Голодоморів й десяток інших ідей. Він завжди переживає за кожну ситуацію в Ужгороді, яка не на користь громади. Він постійно слідкує за політичним життям міста, які рішення виносяться на сесію міськради, що відбувається поза її межами. Він завжди має конкретне рішення тієї чи іншої проблеми. Він – один із авторів і натхненник нашої програми «Українська Перспектива Ужгорода», з якою ми йдемо на вибори. Він насправді № 1 в нашій організації вже понад десять років і заслуговує очолити фракцію ВО «Свобода» в Ужгородській міській раді. Сподіваємося, що ужгородці нададуть нам таку довіру.

Ужгород змінився з розвитком націоналістичного руху?

– Ужгородці змінюються і будуть далі змінюватися, до вподоби це комусь чи ні. У 2015 р. ми пройшли реально на виборах в міську раду, однак завдяки підкупу виборців, у нас є ці факти, занизився відсотковий рівень. І нині у «Свободи» велика підтримка, майже 5%, яку ужгородцям соціологи зумисне не показують. Скажете, хто? Ті, які побували в усіх можливих партіях, міняючи їх, як шкарпетки, а нині знову йдуть до громади за голосами. Залишилося дочекатися, щоб громада тільки підтвердила своїм вибором наш рейтинг і, відповідно, довіру до нас, як єдиної проукраїнської партії. 

Як оцінюєте політичну ситуацію зараз?

– На жаль, політична ситуація навпаки погіршилася. Новий виборчий Кодекс дозволяє політичним партіям брати участь у виборах без належної юридичної реєстрації на місцях. Цю нішу використовують нині старі політики, які реєструють по декілька партій-одноденок для того, щоб розпорошити голоси виборців. У такий спосіб містечкові олігархи, провівши у владу представників кількох своїх партій, зменшують шанси справжнім партіям. Заходять у владу – і все залишається незмінним, задля чого вони це і роблять. Ми маємо гіркий досвід участі таких партій, які уже через місяць після виборів підуть в забуття. І за це не несуть ніякої відповідальності, в тому числі політичної. Це штучна технологія, і на цих виборах таких партій удвічі більше. І все це свідчення того, що політична ситуація як в Ужгороді, так в Україні деградує. Я вже не кажу про те, що ми, як політична сила, звітуємо перед податковими органами та НЗК. Про яку відповідальність партій-одноденок перед виборцями ми можемо говорити?! Ось в таких умовах ми і йдемо на місцеві вибори. Ужгородці мусять на цю технологію зважити і думати, за кого віддають свій голос – за справжню державотворчу партію ВО «Свобода» чи за штучний одноденний проект. Проте, які б маніпуляції не застосовували наші опоненти, ми впевнені у своїй перемозі.  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *